Батьки часто думають, що постановка звуку — це фінал. Насправді це лише старт.
Уявіть: трохи зусиль і... ОПА! Дитина вперше чітко ричить «РРР» або шипить «Ш». Дитина в захваті, батьки щасливі, емоції зашкалюють.
І саме в цей момент багато хто припиняє роботу.
Чому не можна зупинятися?
Те, що дитина навчилася вимовляти звук окремо — це як мати велосипед, але не вміти на ньому їздити. Попереду найскладніший етап — автоматизація.
Коли «вау-ефект» зникає, починається рутина:
- постійний контроль вимови;
- тисячі виправлень вдома;
- іноді роздратування: «Ну чому так важко просто сказати цей звук у слові самостійно?!»
Дитині не важко, їй просто потрібно перевчити свій мозок. Стара звичка говорити неправильно дуже сильна, і наша задача — побудувати нові нейронні зв’язки.
Навіщо нам стільки занять після появи звуку?
Ми маємо пройти довгий шлях, щоб звук став «своїм»:
- звук у словах: на початку, в середині, в кінці;
- збіг приголосних: коли язику треба робити «трюки» між звуками;
- фрази та речення: щоб звук не губився у звичайному мовленні.
Постановка звуку — це фундамент. Автоматизація — це стіни та дах. Не залишайте дитину жити з одним лише фундаментом. Доведіть справу до кінця, щоб дитина говорила правильно не тільки в кабінеті логопеда, а і в житті!